Кожного, хто заходить у нашу рідну  школу, зустрічає погляд людини, яка стоїть серед безмежного золотого моря пшениці, дивиться добрими очима, і лагідна усмішка торкає козацькі вуса. Погляд його нагадує про призначення людини на землі, надихає на працю, навчання. Це – Микола Миколайовича Рябошапка. Його ім’я носить наша школа. 6 січня 2019 року Миколі Миколайовичу Рябошапці виповнилося  б  95 років.

Прийшла на землю людина, закохана в неї,  з вірою в людей. Микола Миколайович Рябошапка віддав свою любов землі, а віру – людям. Все, що було в його серці, віддав і пішов. Пішов і залишив після себе свою землю, всю свою працю, світло та воду, хліб та газ, подяку і пам'ять у серцях людей. Учасник Другої світової війни, депутат Верховної Ради Української РСР, Герой Соціалістичної Праці – ось таким був Микола Миколайович. Але найголовніше – він був людиною щирою, чуйною, відвертою, добродушною, Людиною з великої літери.

Микола Миколайович Рябошапка народився 6 січня 1924 року на Кіровоградщині в сім’ї селянина.

Мріяв учитись у Ленінградському військово-морському інженерному училищі. Але в зв’язку з початком Другої світової війни не зміг виїхати на навчання.

У райвійськкоматі міста Новогеоргієвська Миколу Миколайовича не взяли до лав радянської армії, так як його рік народження не мобілізувався.  Микола Миколайович добровільно пішов у ряди народного ополчення. У січні 1944 року був призваний до лав Червоної армії і після невеликої підготовки направлений на фронт, де воював до кінця Другої світової війни.

Демобілізувавшись у 1947 році з рядів Радянської Армії, поступив у Київський лісогосподарський інститут. Після його закінчення працював старшим лісничим, директором Вознесенського лісгоспу. У 1957 році очолив відстаюче господарство Вознесенського району.

І ось він у Щербанях. Ішов і думав: як приймуть його люди.

Не дуже вірили щербанівці  і новому голові: він же був у них 29-тим головою. Та знайшлися серед них люди, які підтримали його у важку хвилину – і не помилися, та й молодий голова не підвів. Вже по весні побігли по селу електричні стовпи, протяглися від них дроти в кожну хату, засяяли лампочки. За свій кошт купив М. М. Рябошапка кіноустановку – у клубі почали демонструватися фільми. У колгосп поступали трактори, різна техніка, яка набагато полегшила працю колгоспника. Тільки голова знав, скільки крові і нервів потрачено для цього.  Поступово зростали довіра і повага у людей до молодого голови. Покращала дисципліна праці, підвищилась урожайність полів.

Та треба було йти далі… Усі знають Український південь, де врожайні дощові роки чергуються з посушливими. Тож і вирішив голова зайнятися зрошенням полів. Постановили на зборах побудувати водосховище. Дехто підтримав цю ідею, а деякі з насмішкою казали: «Швидше у мене на долоні волосся виросте, ніж у нас буде водосховище!». І настав час, коли люди побачили відбитки сонця на тихому плесі водосховища. Це була Перемога! Більше вже ніхто не сумнівався у далекоглядності М.М. Рябошапки, підтримували його в усіх починаннях. Тож і зазеленіли на балках біля села сосни, село потопало в  зелені дерев і розмаїтті квітів.

А скільки новобудов з’явилося в селі: новий будинок культури, торгівельний центр, нова школа, лікарня, спортивний комплекс, будинок зв’язку, нова сільрада! Вже не кажучи про господарські будівлі: ферми, тік, гараж і т.д. Як покращилось життя щербанівців, коли в селі з’явився газ! Колгосп став високорентабельним, економічно міцним господарством, неодноразово виходив переможцем у Всесоюзному і Республіканському змаганнях. І все це завдяки невтомній праці М.М.Рябошапки.

За роботою він забував про власне здоров’я, буквально горів на роботі. Та здоров’я чим раз частіше нагадувало про себе. На всі застереження лікарів відповідав: «Як же я так довго не бачитиму поля?!». І знову – за справу…

Микола Миколайович Рябошапка дбав про фізичний розвиток односельчан. Сам любив спорт. На березі водосховища з його ініціативи збудовано спорткомплекс, в якому працювали досвідчені тренери з греблі на байдарках і каное, а саме щербанівське море стало місцем щорічних змагань з веслування на байдарках і каное на першість Миколаївської області. Зразу ці змагання проходили в день працівника сільського господарства. З 1987 року проводяться щорічні змагання з веслування, присвячені пам’яті М. М. Рябошапки, куди з’їжджаються спортсмени з усієї України.

За видатні заслуги перед державою М. М. Рябошапка  у 1973 році удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений трьома орденами Леніна, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, йому присвоєно звання Заслуженого працівника сільського господарства УРСР.

Навесні 1987 року здоров’я М. М. Рябошапки зовсім здало: він навіть згодився на операцію. Та було вже занадто пізно. У день операції померла дружина Миколи Миколайовича, але його про це не повідомили, а коли дізнався – горю не було меж. У квітні 1987 р. перестало битись серце цієї людини – Щербані осиротіли. Те, що він зробив на щербанівській землі, виміряти не можна.

У шкільному музеї зібрано матеріали про життя і діяльність Миколи Миколайовича Рябошапки, спогади людей про нього, учнівські роботи.

Пішла із життя людина. Мільйони людей вмирають на нашій планеті, але не кожний залишає про себе добру пам’ять, не кожному присвячують вірші:

Над легендой моря Щербаней,

Над пришедшей щедростью полей,

Отшумела дивною судьбою,

Отгорела яркою звездою

 Легендарная жизнь твоя.

Життя М.М. Рябошапки стало яскравою пам'яттю для наших батьків, а для нас, нащадків, стало легендою, адже всього себе він віддав людям, він жив і подарував праці – натхнення, дружбі – вірність, людям – своє щире серце.

 

 

Share on Facebook
Share on Twitter
Please reload

Избранные посты

I'm busy working on my blog posts. Watch this space!

Please reload

Недавние посты

March 16, 2020

March 16, 2020